Біографія

В'ячесла́в Володи́мирович Хурсе́нко (1 червня 1966, Дніпропетровськ - 8 вересня 2009, Луцьк ) — український співак з дивовижним голосом, композитор, з цілком неповторним авторським почерком у піснях. Автор відомих пісень «Соколята», «На острові чекання», «Сповідь», «Тато тато», «Віра, Надія, Любов», «До рідного дому», «Крик белых журавлей», «Не веню».

Народився у м. Дніпропетровську. У трирічному віці батьки розлучились, тому малого Славіка перевезли на Ковельщину, де в подальшому вихованням займались дід з бабою. Талант до музики проявився ще у малому віці. У 4 роки він легко міг відтворити сучасні твори на гармоні, яку подарував дідусь. Початкову освіту отримав у Ковелі. Після одруження матері вдруге сім’я переїздить до Луцька.

З 1973 р. живе у м. Луцьку, де навчається (1973 -1981 рр.) у школі № 17, відвідує дитячу музичну школу №2 (1976 -1981 рр.) по класу віолончелі, яку успішно закінчує. У нього був абсолютний слух. Згадуючи про учня , викладач музичної школи скаже «ніяк не могла зрозуміти, чому малий хлопець хотів, щоб я заграла заданий твір. Виявилось, що він по нотам лінився читати і відтворював все на слух». У 8 років мама подарувала гітару, на якій навчився грати самостійно. Пізніше згадуючи про себе він скаже «мама купила гітару, а потім сама порвала струни, тому що мої пальці були всі в ранах, а це мішало заняттям в музикалці, де я грав на віолончелі і фортепіано».

У школі приймав участь у всіх концертах, був солістом у хорі. Перші пісні почав писати у 14 років, але нікому про них не розповідав. Паралельно займався спортом і став чемпіоном Волинської області зі штанги серед юніорів. До дев’ятого класу його не взяли, бо всі свої проблеми вирішував кулаками. У сім’ї відносини з вітчимом складалися все важче, тому вирішує вступати у Ковельське медичне училище.

1981-1985 рр. навчається у Ковельському медучилищі. Отримав спеціальність фельдшера. Після закінчення йде в армію. З гітарою не розлучався і там. Як пізніше розповість Хурсенко, що саме в армійські роки його тягне творити пісні. Там він напише цілу збірку пісень.

У 1987 році повертається додому. Вирішує вступати до Львівської консерваторії, але зустріч з однокашником Валерієм Ленартовичем, який на той час працював у групі «Край» змінює його наміри. Починає працювати в групі. Пізніше запросили працювати до луцького вар’єте. Під гітару співав свої пісні.

У 1988 р. знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Олею. Через пів року відгуляють весілля. У 1990 р. народилась донька Марія. У ті роки В’ячеслав повністю займається творчою кар’єрою, пише багато пісень, які з часом вийдуть у світ (тільки після смерті) альбомом під назвою «Моя найперша…» і допоможе у цьому його товариш, який на той час працював звукорежисером волинського радіо Юрій Вегера. Невдовзі запропонували роботу у Волинській філармонії, групі «Край», яка з приходом у неї Лариси Канарської стала називатися «Рандеву». Спочатку працював на бек-вокалі, далі пародистом – Антонова, Кузьміна, Родриго Фомінса і це у нього вдавалось. З часом знову повертається працювати у ресторан, так як гастролі починають виснажувати. Паралельно пише пісні. Зокрема все тій же Канарській.

1989 р. разом з групою «Рандеву» виступає в новорічній програмі. Приймає участь на «Пісенному вернісажі». Знайомиться з художнім керівником ансамблю «Світязь» Дмитром Гершензоном. Дмитро повністю змінює творче ставлення В’ячеслава. Працюючи з ним він починає думати про кар’єру професійного виконавця. Цього ж року відбувається дебют на радіо в ефірі "Промінь".

У 1991 р. брав участь у фестивалі “Оберіг".

1991 р. на фестивалі “Червона рута” у Запоріжжі за виконання власного твору «Тато, тато» поділяє друге місце із Жанною Бондарук. Першого місця журі не присуджувало нікому. Співпрацює на студії «Олекса» з Дмитром Гершензоном. Виходить ціла низка пісень «Я тебе розлюбив», «До рідного дому», «Сповідь», «Постели рушники», « На острові чекання». Знайомиться з Миколою Амосовим, який працював заступником директора творчих програм каналу «Україна» де з його легкої руки починають крутитись пісні на цьому каналі.

Першим його продюсером стає Микола Тарасенко. В’ячеслав переїздить до Києва де працює у творчому об’єднанні «Ангажемент». Виходить перший кліп «Соколята». Продюсер організовує перший і єдиний сольний концерт, який відбувся у столичному театрі імені Лесі Українки.

1996 р. на фестивалі “Золотий шлягер” у Могильові виборов ІІ місце.

1998 р. - отримав гран-прі на «Пісенному вернісажі» від президента України. Виходить російсько-мовний альбом «Я вернулся». Аранжування пісень є Бебешко, Борисов, Гершензон. У цьому ж році альбом «Соколята». Після участі в проекті «Бери шинель», де він разом з Євгенією Власовою виконав знаменитий «Случайный вальс», знайомиться з Віктором Дорошенком, який пропонує Хурсенку співпрацю. Альянсу успішному не судилось бути.

1999 р. - перемога пісні “Не веню” на фестивалі “Шлягер року”. На цю ж пісню виходить кліп.

2000 р. - перемога пісні “В плену твоїх красивих глаз” на фестивалі “Шлягер року”. Композиція «Соколята» увійшла до диску «Частина 1» великого видавничого проекту «Шлягери ХХ століття». Ця ж пісня стала однією з найпопулярніших композицій на хвилі «Радіо России» в рамках проекту «Співаюча Україна». Працює над третім альбомом «Крик белых журавлей». В ті роки співпрацює з групою «Лесоповал», яка виконує його дві пісні, з Наталією Сєнчуковою в репертуарі якої є пісні Хурсенка.

2001 р. - перемога пісні “Крик белых журавлей” на фестивалі “Шлягер року”.

Після 2004 року практично перестав працювати на естраді, як виконавець, так як захворів на цукровий діабет, і на сцені йому було важко працювати. Повністю переїздить до Луцька і працює над створенням пісень. Пише зіркам української і російської естради. Готує четвертий альбомом, аранжуванням якого займається Віктор Коваленко у Дніпропетровську. 13 нових пісень були практично готовими до випуску нового альбому. Помер у віці 43 роки 8 вересня 2009 році внаслідок діабетичної коми. Вже після смерті був виданий останній незакінчений альбом «Это не сон» у 2011 році.

На музичному конкурсі молодих талантів «Нова хвиля-2009» в Юрмалі український співак Владислав Левицький виконав головний хіт Хурсенка — пісню «Соколята». Часто учасники вокальних шоу, таких як: «Голос країни», «Х-Фактор», виконують твори В’ячеслава.

Пісні Хурсенка звучать у фільмах режисера Оксани Байрак «Жіноча інтуїція» та «За два кілометри до Нового року».

Дискографія

  • • «Я вернусь» 1998р.

  • • «Соколята» 1998р. 2004р.

  • • «Крик белых журавлей» 2004р.

  • • «Моя найперша» 2010р.

  • • «Это не сон» 2011р.